четвер, 23 лютого 2017 р.

Готуємося до уроку географії

Інки, майя, ацтеки. Хто це?

Інки, майя, ацтеки - це народи, які населяли Південну і Центральну Америку, до того, як цей континент були відкритий і колонізований європейцями. Америку інків, майя та ацтеків ще називають доколумбової. Народи ці (їх сьогодні називають індіанцями) створили високорозвинені цивілізації і залишили нащадкам багато до цього часу невирішених загадок свого розвитку. Отже,
Майя

Народи майя населяли півострів Юкатан. Їх цивілізація розвивалася на території, яка сьогодні належить до Мексиці, Гватемалі, Сальвадору і Гондурасу і основу її складали окремі міста-держави. Найбільший з них - Тікаль.

Під владою великих міст були прилеглі до них землі й містечка поменше. Всі міста держави майя були пов'язані між собою дорогами, по яких проходили торгові шляхи. Торгували майя між собою та іншими народами нефритом, какао-бобами, сіллю і шкурами ягуарів.

Це дивно, але інки, майя та ацтеки не мали уявлення про колесі і товари, якщо не було можливості доставляти їх по воді, по дорогах переносили носильники. За стінами міст майя займалися селянською працею, в основному вирощували кукурудзу.

Сьогодні вражають пізнання майя в галузі математики та астрономії. Про точність календаря, складеного жерцями майя, написані цілі наукові праці, а розроблена майя система писемності містить безліч найрізноманітніших символів.

Після багатовікового процвітання цивілізація майя до XIV століття раптом загадковим чином занепала, а в 1500-ті роки іспанські завойовники (конкістадори) довершили її розпад.

Ацтеки

Імперія ацтеків розташовувалася західніше земель майя, на території сучасної Мексики. Столиця ацтеків, велике місто Теночитлана займав площу близько 15кв.км і розташовувався на острові посеред озера Тескоко.

У житті інків, майя та ацтеків релігія займала дуже важливу роль. Поклонялися вони багатьом богам, а їхні храми у вигляді ступінчастих пірамід вражають своєю грандіозністю не менш пірамід єгипетських (висота деяких з них сягала 45 метрів!). На вершинах цих пірамід ацтеки здійснювали людські жертвопринесення своїм богам.

Ще одна прикмета цивілізації ацтеків - це повсюдне захоплення схожою на сучасний баскетбол грою в м'яч. Правда кільце в цій грі розташовувалося вертикально, і м'яча можна було торкатися тільки передпліччями і стегнами ніг. Гравці команди, що програла дуже часто приносилися в жертву.

До нас дійшли і імена правителів ацтеків, при яких їх імперія досягла найбільшого розквіту - Монтесума I (1440-1468 роки правління) і Монтесума II (почав правління в 1502 році). Цивілізація ацтеків, також як і майя, теж загинула під натиском конкістадорів. Сталося це в 1521 році.

Інки

Імперія інків простягалася на 2000 км уздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки. Розквіт її припав на закінчення 1400-х початок 1500-х років. Крім інків існували й інші держави південноамериканських індіанців (наприклад, Тіауанако, ГУАР або чиму), але всі вони прийшли в занепад і були завойовані інками.

Інки займалися підсічно-вогневим землеробством (випалювали і обробляли галявини в джунглях Амазонки), полюванням, торгівлею і будівництвом. Столиця їх, місто Куско, знаходився високо в Андах, і інки побудували цілу мережу високогірних доріг, з канатними підвісними мостами через ущелини.

У XVI столітті інки, майя та ацтеки були завойовані і поневолені європейцями, і хто знає, як склалася б доля їх цивілізацій, якщо до часу появи конкістадорів вони володіли б вогнепальною зброєю.

Бермудський трикутник

Бермудський трикутник – район в Атлантичному океані, в якому нібито відбуваються таємничі зникнення морських і повітряних суден. Висуваються різні гіпотези для пояснення цих зникнень, від незвичайних погодних явищ до викраденьінопланетянами.
Скептики стверджують, проте, що зникнення суден у бермудському трикутнику відбуваються не частіше, ніж в інших районах світового океану і пояснюються природними причинами.

Бермудський трикутник

Історія Бермудського трикутника

Вперше про «таємничі зникнення» в бермудському трикутнику згадав кореспондент Associated Press Джонс, в 1950 році він назвав цей район «морем диявола». Автором словосполучення “бермудський трикутник “прийнято вважати Вінсента Гладісса, опублікував у 1964 році в одному з журналів, присвячених спіритизму , статтю «Смертоносний бермудський трикутник».

Наприкінці 60-х і початку 70-х років XX століття стали з’являтися численні публікації про таємниці бермудського трикутника. В 1974 Чарльз Берлиц опублікував книгу «Бермудський трикутник», в якій були зібрані описи різних таємничих зникнень в цьому районі. Книга стала бестселером, і саме після її публікації теорія о загадкових властивостях бермудського трикутника стала особливо популярною. Проте, було показано, що деякі факти в книзі Берлица викладені невірно. У 1975 році Лоуренс Девід Куше опублікував книгу «Бермудський трикутник: міфи та реальність», в якій він спробував довести, що нічого надприродного і таємничого в цьому районі не відбувається. Ця книга заснована на багаторічних дослідженнях документів і бесідах з очевидцями, які виявили численні фактичні помилки і неточності в публікаціях прихильників існування таємниці бермудського трикутника.

Географія бермудського трикутника

Вершинами трикутника є Бермудські острови, Пуерто-Ріко і Майамі на Флориді. Однак ці кордони не розглядаються занадто пунктуально. Прихильники існування таємничого бермудського трикутника добре розуміють, що в даному випадку з його меж виключається досить важлива акваторія на північ від Куби і Гаїті. Тому трикутник самими різними способами коригують: деякі приєднують до нього частину Мексиканської затоки або навіть весь затоку повністю, інші – північну частину Карибського моря.

Багато хто продовжує бермудський трикутник на схід в Атлантичний океан аж до Азорських островів, окремі надто завзяті голови з радістю відсунули б його кордон ще далі на північ. отже, бермудський трикутник не є строго обмеженою географічною областю, як, скажімо, Бенгальська затока або Берингове море. Якщо ж ми будемо наполягати на класичному трикутнику, обмеженому трьома зазначеними вершинами, то врешті-решт переконаємося, що майже половина всіх таємничих зникнень, якими так прославився трикутник, в нього не ввійде. Деякі з цих випадків відбулися далеко на сході в Атлантиці, інші, навпаки, в смузі вод між трикутником і узбережжям Сполучених Штатів Америки, треті – в Мексиканській затоці або в Карибському морі. Площа бермудського трикутника в його класичних кордонах між Бермудськими островами, Маямі на Флориді і Пуерто-Ріко складає трохи більше 1 млн. км2. Це солідна частина океану і відповідно морського дна атмосфери над океаном.

Теорії бермудського трикутника

Прихільники бермудського трикутника висунули кілька десятків різних теорій для пояснення тих таємничих явищ, які, на їх думку, там відбуваються. Ці теорії включають в себе припущення про викрадення судів прибульцями з космосу або жителями Атлантиди, переміщення через діри в часі або розломи в просторі та інші паранормальні причини. Інші автори намагаються дати наукове пояснення цим явищам.

Їх противники стверджують, що повідомлення про таємничі події в бермудському трикутнику сильно перебільшені. Морські та повітряні судна гинуть і в інших районах земної кулі, іноді безслідно. Несправність радіо чи раптовість катастрофи може перешкодити екіпажу передати сигнал лиха. Пошук уламків у морі – непросте завдання, особливо в шторм або коли місце катастрофи точно невідомо. Якщо врахувати дуже жвавий рух в районі бермудського трикутника, часті циклони шторми, велика кількість мілин, кількість катастроф, які тут трапилися, які так і не отримали пояснення, що не є незвично великим.

Бермудський трикутник

ВИКИДИ МЕТАНУ

Запропоновано декілька теорій, що пояснюють раптову загибель суден і літаків викидами газу – наприклад, в результаті розпаду гідрату формальдегіду на дні моря. Згідно з однією з таких теорій, у воді утворюються великі бульбашки, насичені метаном, в яких щільність знижена настільки, що кораблі не можуть плавати і миттєво тонуть. Деякі припускають, що піднявшись у повітря, метан може викликати також крах літаків – наприклад, через пониження щільності повітря, яке призводить до зниження підьємної сили і спотворення показань альтиметрів. Крім того, метан у повітрі може призвести до зупинки двигунів. Експериментальним шляхом було дійсно підтверджено можливість досить швидкого (в межах десятків секунд) затоплення судна, яке опинилося на кордоні подібного викиду газу.

БЛУКАЮЧІ ХВИЛІ

Висловлюються припущення, що причиною загибелі деяких судів, в тому числі і в бермудському трикутнику, можуть бути т.н. блукаючі хвилі, які, як вважається, можуть досягати у висоту 30 м.

ІНФРАЗВУК

Передбачається, що за певних умов в морі може генеруватися інфразвук, який дає дію на членів екіпажу, викликаючи паніку, в результаті якої вони покидають судно.

Бермудський трикутник – далеко не єдина назва цього дивного району в західній частині Атлантичного океану. його називають також “диявольське море”, “кладовище Антлантіки”, “море вуду”, “Море проклятих”. Однак, хоча Бермудські острови утворюють лише одну з вершин цього трикутника і розташовані зовсім не в його центрі, саме під цим ім’ям зачароване місце стало відомо всьому світу. Втім , ще п’ятдесят років тому ніхто не чув словосполучення Бермудський трикутник. Першим його пустив в хід американець Джонс, що видав в 1950 році маленьку брошурку таким заголовком. Тоді на неї не звернули уваги, і знову проблема спливла лише в 1964 році, коли про бермудський трикутник написав ще один американець, Гаддіс. Його стаття була надрукована у відомому спіритичний журналі. Пізніше, зібравши додаткову інформацію, Гаддіс присвятив бермудського трикутника вже цілий розділ, що символічно – тринадцяту, в своїй книзі Невидимі горизонти. З тієї пори бермудський трикутник постійно знаходиться в центрі уваги.

Таємниця Бермудського трикутника

Кілька років тому преса повідомила про дивовижну підводну знахідку, пожвавився інтерес до таємниць Бермудського трикутника. На захід від острова Кі-Уест на дні Мексиканської затоки водолази виявили уламки літака-торпедоносця “Евенджер” будівництва 40-х років. за припущенням фахівців, це один з п’яти торпедоносців морської авіації США, які зникли в районі Бермудського трикутника 5 грудня 1945 року.

Пізніше наукове судно “Діп Сі”, як повідомила газета “Труд”, виявило всі п’ять машин.

Власне, сумна слава Бермудського трикутника – району Світового океану, обмеженого лініями, що з’єднують край півострова Флорида (Кі -Уест), північну частину Пуерто-Ріко і більший за Бермудських островів, – якраз і почалася з того нещасливого польоту. до того легенди трикутника жили лише у вигляді фольклору місцевих рибалок да капітанів дрібних суден, які удосталь борознять цей жвавий судноплавний район.

Бермудський трикутник

Район Бермудського трикутника вважався небезпечним для плавання ще в часи іспанського панування в Центральній і Південній Америці. Іспанські галіони, що вивозили з колоній золото і срібло, збиралися в Гавані, а потім відправлялися через океан в Іспанію. Було підраховано, що на дні моря в межах Бермудського трикутника знаходиться близько 1200 іспанських кораблів. Вони терпіли крах під час літніх ураганів і зимових штормів, налітали на рифи і піщані мілини, їх топили пірати.

Пізніше води трикутника борознили англійські, французькі та голландські кораблі, і знову на дно моря йшли нові десятки судів. Так що у цього району Атлантики завжди була недобра слава, але проте немає такого історичного документа, який говорив би про нього як про загадкове, хоча в повних суворий минулих століттях для цього знайшлося б набагато більше місця, ніж в даний час.

Сам інцидент, який удостоївся особливої резолюції конгресу, стався вдень 5 грудня 1945, коли з аеродрому ВМФ США Форт-Лодердейл піднялися п’ять торпедоносців бомбардувальників Grumman TBM – 1 Avenger патрульної ланки FT-19 під командуванням інструктора з льотної підготовки першого лейтенанта Чарльза Тейлора. Мета місії – відпрацювання групової злітаності і підтримка льотних навичок екіпажів, тривалість польоту – три години.

Чотири «Евенджера» («месник») пішли в політ зі штатним екіпажами: пілот, штурман бомбардир і стрілець-радист. на інструкторській машині Тейлора був відсутній стрілок. трагедія трапилася на зворотному шляху: командир ланки передав диспетчеру в Кі-Уест радіограму: «У нас нештатна ситуація, очевидно, ми збилися з курсу».

Останнє повідомлення від Тейлора , отримане 40 хвилин потому, свідчило про те, що командир прийняв рішення тягнути в сторону берега до повного вироблення палива. Більше цих людей ніхто не бачив. Через кілька годин на пошуки ланки вилетіли три морських патрульних бомбардувальника Martin PBM – 1 Mariner.

Ці оснащені радарами літаючі човни, здатні сідати на воду і злітати навіть при хвилі силою 3-4,5 бала, були як не можна краще пристосовані для пошуку і порятунку тих, що терплять лихо – запас палива дозволяв їм триматися в повітрі до 48 годин. один з літаків-рятувальників також зник, забравши з собою таємницю загибелі 13 членів екіпажу.

«Мільйон на мільйон»

Скоро про зникнення цілої ланки дізналися репортери місцевих газет, і історія отримала широкий розголос. Америка перебувала в стані шоку. Чи жарт – через 4 місяці по закінченні війни гинуть п’ять бойових літаків з досвідченими екіпажами, що пройшли пекло повітряних битв над Тихим океаном. І яких літаків: «Евенджер» («месник») – основний палубний торпедоносець ВМФ США, гроза японського флоту – був для американців таким же символом перемоги, яким для нас служить легендарний штурмовик Іл-2!

Бермудський трикутник

Надійні літаки (були випадки, коли «месники» приходили на авіаносець в прямому сенсі «на одному крилі» ), оснащені найсучаснішим навігаційним обладнанням, губляться в простих метеоумовах при видимості, як кажуть авіатори, «мільйон на мільйон», і де!

Практично у «внутрішній калюжі», районі, над яким за роки війни тисячі американських літаків зробили десятки тисяч вильотів у пошуках німецьких та японських підводних човнів, які намагалися підстерегти союзницькі транспорти на шляху від Флориди до Панамського каналу.

Ажіотажу додало і те, що масштабні пошуки на 250 тис. кв. миль акваторії, вжиті сотнями кораблів і літаків, які не представили ніяких фізичних свідоцтв катастрофи. відразу згадалися і старовинні легенди про суди, покинутих екіпажами, і байки остров’ян, які «давно знали, що місця тут нехороші». Одночасно пригадалися і справи недавні: за два місяці до того за підозрілих обставин на підльоті до Кі-Уест зазнав катастрофу вантажопасажирський лайнер Lancastrien британської авіакомпанії BOAC, що здійснював рейс з Барбадосу.

Пілотував чотиримоторну машину, демілітаризований важкий бомбардувальник, досвідчений військовий екіпаж. Диспетчери у Флориді почули в своїх навушниках лише кілька панічних фраз, після чого літак зник з екранів радарів. хоча залишки рятувальних плотів прибило до берега через деякий час, 23 пасажира і четверо льотчиків досі вважаються зниклими безвісти. Втім, досить скоро ці історії були забуті. До часу.

Справжній вибух стався в 1974 році після виходу книги некоронованого короля знавців таємниць Бермудського трикутника Чарльза Берлица «The Bermuda Triangle». Бестселер був моментально перевиданий в інших видавництвах, причому в кожному з них довелося по кілька разів додруковувати тиражи. За найскромнішими підрахунками, тираж книги Берлица досяг майже 20 млн. примірників (у дешевому кишеньковому оформленні).

Так Бермудський трикутник став надбанням дуже широкої читацької аудиторії, в тому числі і радянської – в 1978 році переклад Берліца вийшов у московському видавництві «Світ». Прихильники Берлица і його послідовників постійно шукають все нові обгрунтування «Містичності», « таємничості» та «загадковості» цього місця, але як йдуть справи насправді? Про це говорить неупереджена статистика.

У літературі про Бермудський трикутник детально описані 50 випадків зникнення суден і літаків. У деяких роботах досить туманно описуються ще 40 або 50 випадків. У сумі, таким чином, виходить близько 100. Багато це чи мало? Не слід забувати, що така кількість накопичилося за минулі 100 років, тобто в середньому один випадок припадає на рік. Це, звичайно, дуже мало для району, що має саму густу мережу повітряних і морських транспортних ліній і що є до того ж улюбленим місцем яхтсменів і любителів спортивної рибної ловлі.

Бермудський трикутник

Тропічні циклони влітку і шторми взимку представляють собою гарне випробування навіть для досвідчених капітанів великотоннажних судів, що ж говорити про яхти і невеликі рибальські суденця і легкомоторні приватні літаки? До речі, з тих пір як над районом стали літати сучасні реактивні лайнери, великих катастроф з пасажирськими літаками в самому трикутнику не траплялося – останньої його «жертвою» став важкий транспортник С-119, зниклий ще в 1965 році!

Однак таємниця загибелі ланки FT-19 продовжує розбурхувати уми. У п’ятницю ввечері найбільша американська телекомпанія NBC повідомила про те, що минулого літа на свої кошти вона спорядила експедицію в район загибелі торпедоносців. Як кажуть продюсери документальної стрічки, експедиція поставила більше запитань, ніж дала відповідей.

Система уроків з теми: "Опорно - рухова система"

https://drive.google.com/file/d/0B-msZXE98OucQTRpdGIxUllWRjA/view?usp=sharing

четвер, 16 лютого 2017 р.

Цікаве про тварин

Білий тигр – неймовірно красива і рідкісна тварина.2

Білий тигр– найрідкісніша і в той же час найкрасивіша тварина на планеті, яка здатна просто напросто приворожити своїм зовнішнім виглядом будь-яку людину. На відміну від звичайного тигра має яскраво білий колір шерсті, який перетинають чорні смужки. Що в свою чергу, створює тварині масу проблем, пов’язаних з маскуванням під час полювання.

Але зараз ми говоримо не про техніку полювання, а про спеціально виведену породу білих тигрів ще в 70-х роках, які призначені для прикраси зоопарків. Як пояснюють біологи, таке забарвлення у Бельгійського тигра обумовлено неймовірно малим, як для сімейства котячих, запасом мелатоніну – речовини, що відповідає за забарвлення шерсті.

Що ж стосується способу життя цих унікальних тварин, то воно фактично нічим не відрізняється від життя звичайних тигрів. Те ж саме і з вдачею тварини. Проживають Бельгійські тигри в основному у Південно-Східній частині Азії.

Firefox – саме так в Китаї називають«Червону панду», так само відому, якhue-hub, або«Вогняна кішка». Як багато хто помітив, саме назва цієї тварини була використана знаменитою компанією Mozilla для назви свого браузера.

Саму ж тварину довгий час ніяк не могли класифікувати. Спочатку її відносили до сімейства пандових, трохи пізніше – до ведмежих, а ще через деякий час зовсім відокремлювали, як окреме сімейство. Пролити світло на це питання змогли тільки зовсім недавно, коли генетична експертиза показала, що «Червона панда» все ж таки створює окрему родину, яка називається Ailuridae.

Червона панда – це невелика травоїдна тварина, яка трохи нагадує кішку. Має великий і пухнастий хвіст, який при її довжині тіла в 51-64 см., може досягати 50 см. Важить ця панда всього 3 – 4,5 кг, і має 38 невеликих зубів.

Так само можна відзначити подовжену структуру її тіла і досить широку голову, а на коротких ногах напів витягнуті кігті. Але найцікавіше в цій тварині – забарвлення. Темно чорні лапи, які мають глянсовий блиск, рудий хвіст, на якому можна розгледіти малозамітні світлі кільця. Голова Червоної панди має світле забарвлення, на краях вух і на мордочці білий колір шерсті, а біля очей малюнок, що нагадує маску.

У якого птаха найбільший розмах крил?

Птах з найбільшим розмахом крил — альбатрос. Вузькі крила альбатроса можуть досягати в розмаху 3,6 метра (у деяких — до 4,25 метра). Альбатрос піднімається в повітря тільки з гребеня хвилі або берегового обриву, має виняткові здібності до плануючого польоту.

Короткі факти з біології:

Діаметр найменшої тваринної клітини 4 мкм. Життєво важливих елементів 20.
Клітка складається на 60-95% з Н2О.
У молекулі ДНК кілька сотень генів. Інсулін складається з 51 амінокислотних залишків. Шлейден і Шванн сформулювали клітинну теорію в 1838г.
Термін «клітка» вперше вжив Р. Гук в 17в.
Карл Бер вивчав яйцеклітини. Розмір бактерій 1-10 мкм. З 1 кг. жиру виходить 1,1 кг Н2О.
Кожні добу утворюється і витрачається 60 кг. АТФ.
З Х-хромосомою пов’язано 150 генів.
Вагітність: 9 міс, 40 тиж., 266 ± 7 днів.
Одноклітинні виникли через 1 млрд. років, після зародження Землі.
В океані життя виникло 3,5 млрд. років тому.
У людини налічується більше 90 рудиментів.
За 200 років вимерло 150 видів тварин, у т.ч. морська корова.
Океани і моря становлять 70,8% поверхні Землі.
Біомаса становить 2,423-1023 тонн. 97% рослин і 3% тварин.
Живої біомаси в Світовому океані в 1000 разів менше, ніж на суші.
42% Е Сонця відбивається, 58% поглинається атмосферою і грунтом.
Реакція крові слаболужна. В 1 мм з крові знаходиться 4-5 млн. еритроцитів.
Тривалість життя еритроцитів 100 — 130 днів. В 1 мм крові знаходиться 6-8 тис. лейкоцитів.
В 1 мм3 крові 180-320 тис. тромбоцитів.
В організмі людини більше 400 лімфатичних вузлів.
В організмі людини 4,5-6 л. крові та 1-2 л. лімфи.
У скелеті людини більше 200 кісток. У ротовій порожнині 9-10 тис. смакових цибулин.
Нюхова область становить 3 см2.
Вухо людини сприймає коливання 20-20 тис. гц.
Біомаса Землі 2,423 • 1023 тонн.
На суші 99,87%, в океані 0,13%. 0,1% hv перетворюється на S на суші. 0,04% hv перетворюється в 2 в океані. Дихальний об’єм 500 см3 (мл).
Додатковий обсяг 1500 см3. Резервний об’єм 1500 см3. Життєва ємність легенів = 3500 см3. Обсяг шлунка = 3-5 л.
Довжина 12-й палої кишки 15-30 см.
Товстий кишечник 1-1,5 м. 70% маси тіла становить Н2О.
Добова потреба в Н2О 2-3 л. У нирці людини 1 млн. нефронів. 150 л. первинної сечі на добу. 1,5 л. вторинної сечі на добу.

Легенди про тварин

Соловей

Колись давно соловейки не жили на наших землях. Гніздилися вони в далеких краях і не знали дороги в Україну. Але що були солов’ї дуже співучими, то літали по всьому світу, збираючи пісні різних народів для індійського царя, у саду якого вони жили.

Залетів колись один із солов’їв в Україну і сів одпочити у якомусь селі. Почув пісні цього народу і стрепенувся - таких зворушливих пісень він ще не чув.

І з того чоловіка зробився дятел, який усе скаче по деревах і стукотить своїм дзьобом, як той чоловік цюкав сокирою.

З усіх земель зліталися солов’ї до царського саду, співаючи йому різноманітних чужоземних пісень. Але цар вже не раз їх чув і тому нудився. Аж ось під вікном заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув і звелів тому солов’ю співати день і ніч...

Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію.

Тепер саме в Україні вони висиджують своїх пташенят, щоб ті від самого народження слухали найкращих у світі пісень.

Легенда про зозулю

Наснивсь зозулі голуб. Причарував її своїм воркотінням. І постукала в зозулине серце надія: "Це саме той, кого прагнула моя душа все життя!".

- "Тобі не потрібен цей чужеземець" - стверджували зозулині родичі: "Не вір йому". Та зозулька все відмахувалась:"Ви лише заздрите".

Настав день, коли зустріла пташка того, що з*являвся у снах частенько. Затьохкало радісно серденько при голубиному воркотінні: "Ми будемо разом і ніщо не роз*єднає нас". Скрізь зозулю супроводжував коханий. Та настав день розлуки.

- "Це ненадовго", -втішали один одного.

- "Це ненадовго", - втішали себе. Дали між собою обіцянку, що будуть надсилати свої пір*ячка один одному, поки знову не поєднаються.

Та ось, раптом, до зозулі повернулась пір*їна, яку вона вірно відсилала для коханого щодня.

- "Нічого особливого" - , втішала себе пташка, та відіслала йому пісню - найдорожче, що мала. Але і пісня повернулась. І заплакала гірко зозулька. З тих пір не літає по літніх садах, не співає веселі пісні, а сидить у своєму осінньому, та нарощує втрачені пір*я, будучи пророком чужих доль. Така ось казка-бувальщина, малята та немалята.

Легенда про Лелеку

Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з'явились з глини.

Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам.

Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав:

- так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.

Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила:

- я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.

Добре,- сказали звірі. - Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.

Тут наперед вийшов чорний Орел.

- Я перенесу через Ліс-Праліс.

Звірі погодились, та старий Вовк заперечив:

- ти Орле, - сказав він, - незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань?

Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.

- Гаразд, - погодився Орел. - Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.

Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру.

- А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, - мовив далі Орел, - я дам тобі свою відзнаку.

І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли - тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.

На тому й порішили.

Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку.

А зранку впав сніг - прийшла Зима.

Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.

Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий - зима його не помітить.

Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.

З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно...

Легенда про дятла

Пішов раз чоловік у Великдень до лісу рубати дрова. Тільки почав свою роботу, як підходить до нього сивий дідусь з довгою бородою та й питає:

— Для чого ти рубаєш дерево?

— На дрова!

— А чого нині? Чи ти не знаєш що на Великдень гріх щось робити?!

— Та нема що їсти. Жінка і діти голодні, заработку нема, а зотопити й зварити треба. Що маю робити?

Дід подумав, подумав та й каже:

— Лиши рубати, йди додому.

Сказав так і зник.

Приходить чоловік додому, а там на столі в нього повно грошей. І мав цей чоловік усе, що захотів.

Минув рік. На другий Великдень той чоловік собі думає: “Піду я тепер до лісу рубати, знов добуду грошей і стану ще багатший!”. Як подумав, так і вчинив. Але тоді з'явився той самий дід й сказав:

— Відтепер будеш, чоловіче, цюкати по дереві до кінця світу.

Враз із того чоловіка зробився дятел. До сьогодні він скаче по деревах і стукотить своїм дзьобом, як той чоловік, що цюкав сокирою.

Чому козулі плямисті

Відбилося маленьке дитинча козулі, бігало по лісі, заблудилося. Стомились його кволі ніжки, зголодніло. Прилягло під кущем, та, перелякане криком сови, знову побігло на пошуки своєї мами. Та й прибилося аж до лісничої сторожки. А на цей час лісничиха молоко видоїла від корови та й поставила на призьбі. Не могло зголодніле козенятко піти звідсіля і не покуштувати того молока, бо воно йому так нагадувало запах рідної неньки. Тільки-но воно потягнулося мордочкою до горнятка, як посудина перекинулась. І розлилося дрібненькими бризками молоко на його спинку.

Побігло козеня з переляку назад до лісу. Тут його зустріла мати, та не впізнала свого козеняти. Хотіла злизати ті білі плями, та не змогла вже нічого зробити, так міцно вп’ялися вони йому в шерсть. Так і залишилися козулі на все життя плямисті.

Зміїний вал

Давно-давно завівся страшний змій, і давали йому щоденно на обід по хлопцеві з кожної сім’ї. Дійшла черга і до царського сина. Відвели його до змія. Тоді прийшов до нього ангел і навчив його молитися, звелівши тікати од змія і все говорити молитву.

Три дні і три ночі втікав царевич і вже не міг бігти далі. Він побачив залізну кузню, в якій два ковалі кували перший плуг для людей. Вони вхопили змія, запрягли в плуг і проорали борозну, котра і зараз називається «зміїний валом».

Чому не можна бити жаб

У далекі часи жили-були чоловік і жінка. Мали вони велике господарство, але порала його тільки жінка. Бо чоловік був ледар, якого ще світ не бачив. Тільки й знав їсти та спати. Та ще — на дуду грати. Від неробства він мав велике черево, важке воло на підборідді та малі руки й ноги.

Так вони й жили. Жінка працює від ранку до вечора, а чоловік лежить, куняє в холодку. Виспиться за день, а ввечері грає на дуду - так тихо, сумно, замрійливо. Та й - на все село.

Людям подобалися оті його вечірні дудіння. Усі натомлені після роботи, ледь плентаються додому, а дудар підбадьорює їх своєю грою. Так село звикло й засинати під ту дуду.

Ще одна користь була від того ледацюги: він, лежачи, довгою пряжкою спритно бив мух і комарів довкола себе.

Одного разу жінка зібралася у місто на ярмарок. Мала продати качок і гусей та накупити полотна, глиняного посуду, доброї шкіри на чоботи собі й чоловікові. Пішов і чоловік з нею. Там він купив собі відерце пива та потроху й видудлив його, бо мав куди влити. По тому звалився в холодку під вербою й захропів.

А жінка спродалася, накупила всього, що їй треба було: і сувій полотна, і дві рурки добре вичиненої шкіри, і глечиків та макітр для печі, ще й гостинців дітям своїм - медяників та бубликів. Завдала все це на плече і будить чоловіка:

- Додому ходімо!

А він і встати не може. Лише кліпає булькатими очима та каже:

- Неси мене...

Що робити? Не кидати ж чоловіка напризволяще. Бачить: геть розморило його.

А жінка була дужа, бо весь час у роботі. Завдала чоловіка собі на спину, а кошики з крамом прилаштувала нести в одній руці, бо другою треба чоловіка підтримувати, - та й пішла, згинаючись у три погибелі.

Ішла, ішла, аж тут річка. У ті часи мостів не було, люди переходили й переїздили річки вбрід у тих місцях, де мілко. Тож і жінка пішла через річку вбрід. Дійшла до середини і зупинилася, захиталася: вода тече швидко та ще й вище колін. І запаморочилася їй голова. Бачить жінка: от-от зараз упаде. І чоловік утопиться, і крам пропаде. І тоді жінка палко помолилася, звертаючись до великої захисниці жіноцтва - богині Мокоші.

Доброю і всесильною була Мокоша: допомагала вдовам і сиротам, навчала жінок рукоділлю та куховарству, оберігала вагітних. Тож до неї і звернулася жінка:

- Мокошо-Мокошо, мати наша рідна! Порятуй мене, бо впаду!

Почула Мокоша молитву нещасної жінки, вмить опинилася біля річки.

Великий гнів охопив богиню жіноцтва, коли вона вздріла ледачого череваня, що сидів верхи на жінці.

- Ах ти ж неробо бульката! - скрикнула Мокоша. - Жінка твоя весь вік так тяжко працює, та ще й мусить тебе носити на собі?!

У гніві неймовірному схопила Мокоша дударя та й жбурнула щосили у воду. І не просто скинула туди, а перетворила його на земноводне створіння: черевце велике, а кінцівки маленькі, кволі, немічні.

Жабою назвала Мокоша ту істоту.

А жінка випросталася та зі своїми кошиками перейшла річку і прийшла додому, до дітей. Працювала вона, як і раніше, завзято. Тільки вечорами жінку проймала туга. Сідала вона тоді на призьбі під хатою і чекала...

Аж ось від річки понеслося тихе, трохи журливе, замріяне:

- Ку-у-ум, ку-у-ум, ку-у-ум...

Заплаче гірко жінка й промовить крізь сльози:

- Впізнаю твій голос, чоловіче любий мій! Спасибі, що озвався.

І пішли від того чоловіка жаби. Такі добрі, беззахисні створіння. І ледаченькі, звичайно. Бо ото лежить собі жаба на лататті, не рухається, лише довгим язичком, ніби дударевою пряжкою, — лусь! - та й вбила комашку, проковтнула її.